Depuis le 18 août 2010, vous devez être identifié pour éditer des pages dans Rodovid (excepté Rodovid Engine).

Микола Виговський

Un article de Rodovid FR.

Personne:929198

Clan	Виговські
Sexe	masculin
Identité complète	Микола Виговський

Notes

Байда Тадеуш, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Був смертельно поранений при виконані бойового завдання. Білоусенко Михайло, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Верповецький Михайло, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Після війни працював шофером. Верповський Петро, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Виговський Микола, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Після війни був працівником міліції. Зарицький Роман, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Омелянчук Костянтин, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Омелянчук Йосип, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Омелянчук Уляна, с. Усове Овруцького р-ну, юна підпільниця, партизан загону «За перемогу». Спалена живою в 1942 році. Рекретюк Анатолій, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Синицький Олесь, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. Синицький Петро, с. Усове Овруцького р-ну, юний підпільник, партизан загону «За перемогу». Героїчно загинув у бою 13 січня 1943 року. 32 На півночі Житомирщини, біля Білорусії простяглися поля і ліси Овруцького району. До війни він називався Словечанським районом. В серпні 1941 року сюди вдерлися гітлерівські полчища. На околицях містечок, сіл вдень і вночі лунали автоматні черги – фашисти розстрілювали мирних людей. Як помститися за смерть невинних, за потолочені поля, розорені міста і села? Відповідь була одна – боротися. Для організації підпілля в селі Усове був залишений голова сільради Василь Миколайович Ананкін. Про створення молодіжної підпільної групи насамперед він заговорив із своїм нерідним сином Миколою Виговським. Миколі було п’ятнадцять років, він саме закінчив вісім класів Усовської школи. Клас, в якому вчився Микола, був дружний, згуртований, всі хлопці й дівчата займалися спортом, вчилися стріляти. І ось на квартирі Ананкіна зібралися найближчі, найвірніші Миколині друзі – Петро Верповський, Мишко Білоусенко, Тадеуш Байда, Олесь та Петро Синицькі, Костя, Уля та Йосип Омелянчуки, Толя Рекретюк, Михайло Верповецький. Одинадцять вчорашніх восьмикласників Усовської школи створюють підпільну групу. Юним підпільникам вдалось дістати 15 гвинтівок та автоматів, ручний кулемет, боєприпаси. Зброю вичистили та сховали у надійному місці. Хлопці відремонтували радіоприймач і встановили його у старій хатині, що стояла за декілька кілометрів від Усова на узліссі. Вечорами слухали зведення Радіоінформбюро, переписували їх на аркушах з учнівських зошитів і вночі розносили в ближні села. Так жителі сіл дізнавалися про події на фронтах, підпільники повідомляли також про звірства гітлерівців, закликали до боротьби з ворогом. Та трапилась біда. Коли Уля Омелянчук розклеювала листівки в Усові, вночі біля сільської управи її спіймав поліцай. На ранок до села викликали взвод гітлерівців на чолі з гестапівським офіцером. Стали жорстоко допитувати, але худенька чотирнадцятирічна дівчинка з великими ясними очима нічого не розповіла про своїх друзів. Доки тривав допит, гестапівці разом з поліцаями зігнали жителів села на майдан. Вивели Улю, зв’язали колючим дротом. І почалася дика розправа. Хапали жінок і дідів. Хапали дітей, тягли до клуні. Тут гітлерівці зачинили сімдесят чоловік, облили бензином. Двоє поліцаїв хлюпнули бензин на Улю. Спалахнув сірник. Палаючу дівчинку фашисти кинули в клуню. Люди кричали, металися в полум’ї. Тих, хто пробував вискочити з клуні, доганяла ворожа куля. Юні месники вирішили помститися за смерть Уляни та своїх односельчан. Вони взяли в руки зброю, стали партизанами. При першій диверсії на лісопункті села Бігунь було поранено Тадеуша. За кілька годин він помер. Нова втрата тяжко вразила хлопців, але вони не припинили боротьбу. Всю зиму 1942 року молодіжна партизанська група не давала спокою гітлерівцям. Знищували фашистів, зривали доставку продовольства в Німеччину, зруйнували міст у Рудні. Злітали в повітря вагони з боєприпасами, цистерни з пальним, на словечансько-овруцькому шляху підірвалась німецька легкова машина з двома офіцерами і німецька вантажівка з солдатами та майном. Фашисти поставили на ноги всю охорону. Проте потрапити на слід бойової групи не змогли. Згодом хлопці з’єдналися в лісі з червоноармійцями, які втекли з фашистського полону, а також підпільниками і партизанами загону «За перемогу». День вступу до загону був знаменним для юних партизанів ще й тим, що Петра Верповського, Михайла Білоусенка, Михайла Верповецького, Миколу Виговського, Романа Зарицького, Олеся Синицького, Костю та Йосипа Омелянчуків приймали до комсомолу. І нині в Усівському лісі росте дуб, під яким вони, схвильовані, радісні, давали клятву на вірність народові. 13 січня 1943 року гітлерівці кинули проти партизан два полки есесівців, кілька батальйонів жандармерії, артилерійські й мінометні підрозділи. Партизани відходили в глиб лісу. Відступ прикривала невелика група бійців, серед них були і юні месники, однокласники. Багато з них лишилося того дня на полі бою. …Коли виїжджаєш із с. Словечного, праворуч від Бігунського шосе, на високому горбі, видно скульптуру юного бійця, з автоматом на грудях. Тут братська могила партизанів. Словечне. Ліси за лісами. Синицькі Петько та Олесько, То Усівський ліс, то Олевський. Тадеуш Байда, Мишко Білоусенко… Дитячими голосами Тут вони всі… Недалечко від Усова. вони розмовляють з нами: Сингаївський М. «Журавлина балада» Сюди часто приходили і довго стояли у скорботному мовчанні працівник міліції Микола Виговський і шофер Михайло Верповецький. Решта юнаків з бойової партизанської групи, їхні товариші по Усовській школі, навічно лежать під кам’яними плитами…