Depuis le 18 août 2010, vous devez être identifié pour éditer des pages dans Rodovid (excepté Rodovid Engine). |
Михайло Рудницький n. 6 janvier 1889 d. 1 février 1975
Un article de Rodovid FR.
Clan | Рудницькі |
Sexe | masculin |
Identité complète | Михайло Рудницький |
Parents
♂ Іван Рудницький [Рудницькі] n. 1856 d. décembre 1906 ♀ Іда Шпігель (Рудницька) [Шпігелі] n. 1862 d. 1950 | |
Wiki-page | wikipedia:uk:Рудницький_Михайло_Іванович |
Évènements
6 janvier 1889 naissance: Підгайці
naissance enfant: ♀ Дарина Рудницька [Рудницькі]
mariage: ♀ Марта Олесницька (Рудницька) [Олесницькі]
mariage: ♀ Людмила Захарій (Рудницька) [Захарії]
1 février 1975 décès: Львів
Notes
Після завершення Бережанської гімназії 1907 р. вступив на філологічний факультет Університету ім. Яна Казимира у Львові.
1908 р. Михайло Руднцький покинув юриспруденцію і перевівся на філософський виділ, а згодом вирішив їхати до Парижа вивчати фрацузьку літературу. Від 1 вересня 1910 до 1 листопада 1911 р. Рудницький навчався в Сорбоні, слухав лекції Анрі Берґсона і Жоржа Сореля. У Парижі вступив до Французько-слов'янського товариства, зійшовся з його головою Андре Массоном, і до місцевої «Української громади»; там Володимир Винниченко познайомив його з Анатолієм Луначарським. Повернувшись до Львова продовжував навчання у Львівському університеті, який закінчив у 1913 році.
Навчаючись в університеті, у 1907–1914 рр. працював у львівському видавництві «Польська книгарня».
1914 р. у Львівському університеті захистив дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик» на здобуття наукового ступеня доктора філософії.
У квітні 1915 р. разом із російською армією, що відступала з Галичини, виїхав до Києва. Там працював учителем гімназії (1915-1918, у 1917 стала 1-ю українською гімназією) разом із Миколою Зеровим, у 1917-1918 рр. був доцентом кафедри філософії Українського Народного Університету Святого Володимира в Києві.
З падінням режиму гетьмана Павла Скоропадського у грудні 1918 р виїхав з Києва. У зв'язку з українсько-польською війною в Галичині виїхав через Будапешт, Відень і Швейцарію до Парижа. Від 29 березня 1919 працював у Парижі секретарем дипломатичної місії УНР, перекладачем при українському хорі Олександра Кошиця. Там познайомився з Андре Моруа. Від 8 листопада 1920 до 29 серпня 1921 р. проживав у Лондоні, знов повернувся до Парижа, проживав на Французькій Рів'єрі. Був знайомий з багатьма діячами європейської культури. 7 липня 1922 повернувся з Парижа до Львова.
Після повернення на батьківщину працював професором таємного Українського університету у м. Львові (1922–1925), завідувачем літературного відділу (1923–1929) та співредактором (1929–1939) газети «Діло», співредактором журналу «Назустріч» (1934–1939), завідувачем відділу критики газети «Вільна Україна» (1939–1940).
1937 р. обраний професором кафедри української літератури Університету ім. Яна Казимира у Львові, але польська влада не затвердила цього обрання.
1939–1941 завідувач кафедри зарубіжної літератури Львівського державного університету ім. І. Я. Франка. Під час війни вчителював у Галицькому районі Станіславської (тепер Івано-Франківської) області. Повертається на роботу до Львівського університету, де у 1944–1947 рр. завідує кафедрою зарубіжної літератури та одночасно виконує обов’язки декана філологічного факультету. 1945 р. ВАК затвердив М. І. Рудницького у вченому званні професора по кафедрі західної літератури.
1947–1958 рр. — завідувач кафедри англійської філології та одночасно декан факультету іноземних мов університету. У 1951–1953 рр. на умовах погодинної оплати та за сумісництвом викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова.
1958–1963 рр. — професор кафедри української літератури Львівського університету. Член Спілки письменників СРСР.
des grands-parents aux petits-enfants